З кожним роком все більше українців вирішує взяти участь у марафоні: 2, 5, 21 або 42 км – кожен обирає свою дистанцію, на якій хоче перемогти себе. Для багатьох спорт, зокрема біг -це не тільки можливість залишатися в тонусі, але і шанс побути наодинці з собою. Наприклад, щоб знайти відповіді на свої питання, занурившись в тишу або улюблену музику. Так робить і наша героїня – менеджер проектів дата-центру GigaCenter Анна Мангасарян. Під музику вона готується до участі в Wizz Air Kyiv City Marathon, який пройде в Києві 7 жовтня: дівчина випробує свої сили на дистанції в п’ять кілометрів. У своєму інтерв’ю Анна розповіла про вплив спорту на її роботу і життя, що допомагає їй готуватися до забігу, чому потрібно вміти робити паузи і які корисні навички розвивають регулярні тренування.

– Анна, почнемо нашу розмову з марафону. Чи приймали ви раніше участь в подібних спортивних заходах?

– Якщо говорити про біг, то досвіду у мене небагато. До марафону я пробігала зовсім невеликі дистанції, просто щоб залишатися у формі. Так що Wizz Air Kyiv City Marathon стане моїм «біговим» дебютом. Звичайно, якщо не брати до уваги кілометри, які я «пробігаю» на підборах на роботі (усміхається).

Кожен день я проводжу мінімум по 2-3 робочі зустрічі – як на території клієнта, так і у нас в офісі. Коли потенційний замовник або партнер приїжджає до нас, я завжди організовую для нього екскурсію в дата-центр. Важливо, щоб він переконався в тому, що в GigaCenter є вся необхідна інфраструктура для безперебійної роботи і захисту його обладнання. Бувають дні, які складаються виключно з екскурсій. Одного разу я вирішила відстежити, скільки проходжу, працюючи в такому режимі. Виявилося, 15 000-20 000 кроків в день! Теж своєрідний щоденний марафон. 

 – Яке місце спорт займає у вашому житті? 

 – Важливе. Я часто проводжу паралелі і знаходжу взаємозв’язок між спортом і роботою. В певному сенсі робота – теж спорт. Останній дозволяє зберігати хорошу фізичну форму, а регулярні зустрічі і спілкування з клієнтами – тримають в професійному тонусі. Крім того, у мене є велике спортивне захоплення. Я вже більше трьох років захоплююся повітряною гімнастикою на полотнах. Але не знаю, чи можна це назвати просто спортом. Багато в чому – це скоріше мистецтво. 

 – Як ви познайомилися з «полотнами»? Чим вам так подобається цей напрямок? 

 – Три роки тому моя подруга подарувала мені сертифікат на два заняття. Тоді я вперше побачила виступ гімнасток. Сказати, що мене дуже вразила картинка, – не сказати нічого. Кожен раз, коли дівчина під час виступу «падала» вниз головою і тільки в останній момент «рятувала» себе елегантним рухом – я відчувала сильні викиди адреналіну. Це було прекрасно: поєднання грації, екстриму та відточених рухів. Спробувала сама, і з тих пір не можу зупинитися. Найбільше мене вразило, що я почала показувати хороші результати вже через три-чотири заняття! А через півроку мене допустили до перших виступів. Але, звичайно, не все так легко і просто. Повітряна гімнастика вимагає певної фізичної сили, а ще відмінної координації рухів, гнучкості та спритності. Коли я бачу свій прогрес – це ще більше мене мотивує, дає сили йти далі. Зараз, на жаль, у мене вимушена пауза в тренуваннях, але скоро я до них повернуся. Зате є більше часу на підготовку до забігу (усміхається). 

 – Як ви готувалися до марафону? 

 – Я почала підготовку на початку вересня. Спочатку вирішила пробігти 2,5 км. Для мене стало відкриттям, що таку коротку дистанцію пробігти не так вже й просто без базової підготовки. «Але ж на забігу дистанція буде в два рази більше!», – відразу промайнуло в голові. Я сприйняла це як виклик для себе. 

 – Впоралися з ним? 

– Так, я вже пробігаю потрібні 5 км. Дуже задоволена. Не виключаю, що на мій результат позитивно вплинули заняття гімнастикою. Адже там теж потрібно постійно прагнути до кращого і вдосконалюватися. Але важливу роль зіграла і музика, яка звучить у мене в навушниках під час пробіжок. Виходячи на доріжку, я включаю її і поринаю в інший світ. Бігти стає не те, щоб легше, – скоріше сам процес приносить задоволення. Я меломан. Дуже люблю музику, і під час бігу думаю тільки про неї. Віддаю перевагу класиці року 70-80-х. Потужні Deep Purple, відчайдушно-пронизливі Rainbow, загадкові Doors, великі Pink Floyd… Для мене це не тільки «золоті» сторінки світової музики, а й справжня насолода.
Дехто каже, що, поки біжить, то вирішує в голові професійні завдання. Або, навпаки, очищують свою свідомість, як при медитації. Але я творча людина, тому пробіжка для мене – ще одна можливість доторкнутися до прекрасного, випробувавши масу позитивних емоцій. Після цього дійсно відчуваєш себе краще.

– Коли ви будете бігти марафон, то теж будете робити це під музику?

– Поки що не знаю. Зараз я бігаю одна, а під час марафону мене будуть оточувати тисячі глядачів і учасників забігу. Це новий досвід, який викликає незвичайні відчуття, мотивує і заряджає.

– Участь у марафоні – виклик для вас. А що ви можете назвати викликом в своїй роботі?

– Коли клієнт говорить «ні» (іноді і не один раз),  моє завдання – схилити його до позитивної відповіді.

У таких ситуаціях переді мною стоїть вибір – опустити руки або наполегливо продовжувати йти вперед. Я завжди обираю другий варіант, тому що знаю, що іноді можна зупинитися і повернути назад буквально за декілька кроків від перемоги.
Такий підхід дає результат. Наприклад, одному з потенційних клієнтів я регулярно дзвонила протягом двох місяців – все ніяк не вдавалося встановити з ним контакт. За його словами, він все ж погодився зустрітися зі мною саме за мою наполегливість. У підсумку – його компанія стала клієнтом GigaCenter.

– Чи допомагає вам спорт в роботі?

– Звичайно. Деякі професійні стратегії я взяла зі спорту. Вони допомагають мені не просто продавати, а вибудовувати довгострокові відносини з клієнтами. Відносини – головна цінність нашої компанії.
Одна із стратегій – вміння робити паузи. Одного разу під час заняття на полотнах у мене не виходив один з акробатичних елементів. Повторювала його десятки разів, але безрезультатно. Тренер порадив мені просто зробити перерву. Я не займалася тиждень, а коли прийшла на тренування, то все виконала з першого разу.
Подібна ситуація виникла у мене в роботі. Ми ніяк не могли домовитися з одним з потенційних клієнтів. Я вирішила дати нам обом можливість відпочити один від одного і не дзвонила йому пару місяців. Коли зв’язалася в наступний раз – ми легко дійшли згоди і почали співпрацювати.

– Як ще спорт допомагає вам ставати краще і досягати результату?

– Я – дуже емоційна людина. Мені часто буває непросто впоратися зі своїми емоціями. Саме спорт дає мені можливість звільнитися від них, «погашати» і краще контролювати.
А азарт, який відчуваєш під час занять, надихає на нові звершення і в роботі. Професійні завдання починаєш сприймати як змагання – з конкурентами або самим собою. Наприклад, мені як менеджеру проектів іноді буває складно достукатися до людей, які приймають рішення, особливо якщо це велика компанія. Але коли у мене з’являється хоча б маленька зачіпка, шанс – мене вже не зупинити. Точно знаю, що досягну результату (усміхається).

Менеджер проектів GigaCenter

– У спорті дуже важлива мотивація. Що вас мотивує займатися спортом?

– Я люблю бачити хороший результат своїх старань. Адже щоб отримати щось, потрібно докласти зусиль. Прописна істина, але важливо постійно тримати її в голові. Хочеш домогтися успіху в роботі – потрібно багато працювати. Хочеш досягти чогось у спорті – треба багато тренуватися. Мені дуже подобається цитата з книги «Про що я говорю, коли я говорю про біг» відомого японського письменника Харукі Муракамі: «Причина мого провалу дуже проста – я мало тренувався. І, крім того, я мало тренувався. І ще, я мало тренувався. Це якщо так, коротко ».
У цій книзі письменник порівнює забіг з процесом написання нового твору. Найцікавіше, що Харукі Муракамі теж цінував біг. Він сам, просто для себе, пробіг справжній марафон в Греції – по тому ж маршруту, по якому біг грецький воїн 2500 років тому (за легендою, греки після перемоги над персами відправили гінця з міста Марафон до Афін, щоб той повідомив про їх тріумф – ця дистанція в 42 км і стала називатися марафонською – ред.).
Дивно, що я почала перечитувати цю книгу незадовго до того, як дізналася про марафон. Крім того, письменнику, коли він біг, було 33 роки, як і мені зараз. Цікавий збіг.
Повертаючись до мотивації: якщо людина не може змусити себе займатися спортом, далеко не завжди проблема тільки в ліні. Іноді люди починають робити те, що в результаті не приносить їм щастя. Часто так відбувається тому, що вони обирають якусь справу, не тому що хочуть, а через те, що «так треба».

– Ви маєте на увазі вплив тих чи інших трендів на наше життя?

– Так. Сліпе слідування трендам всупереч своїм справжнім бажанням щастя не принесе.
Наприклад, той же ЗОЖ. На перший погляд – відмінна тенденція, яка мотивує людей більше займатися спортом і стежити за собою. Але я знаю дівчат досить щільної комплекції, які щасливі в особистому житті. Вони приймають себе такими, якими вони є, і не соромляться зайвих, на думку більшості, кілограмів. Є і зворотня сторона: стрункі і спортивні дівчата відчувають себе нещасними, тому що трохи набрали ваги.

– На вашу думку, як бути щасливим?

– Прислухатися до себе і слідувати за своїми внутрішніми відчуттями. Я займаюся гімнастикою на полотнах, тому що це робить мене щасливою. І я пробіжу марафон, тому що щиро хочу прийняти цей виклик.